ПРЕС-РЕЛІЗ
28 грудня 2007 року
Відповідно до рішення Уряду України з 1 січня 2008 року запроваджується безвізовий порядок в’їзду в Україну громадян Румунії, аналогічний до порядку в’їзду в Україну громадян інших держав-членів ЄС.
Зазначений нормативно-правовий акт прийнято з урахуванням застосування з 1 січня 2008 року положень Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз.
Привітання Міністра закордонних справ України А. Яценюка закордонним українцям з нагоди свята Воскресіння Христового
Вельмишановна українська громадо!
Дорогі брати і сестри !
Щиро вітаю усіх українців-християн з нагоди світлого і радісного свята Воскресіння Христового.
Нехай у ці святкові дні кожен з нас примножить свою християнську душу добром, особливою духовною повагою один до одного та святою вірою у краще майбуття усіх українців у світі.
Нехай благословення Господнє береже Українську державу і її народ.
Бажаю усім вам і вашим родинам радісних свят, міцного здоров'я, щастя та добра.
Христос воскрес!
Арсеній Яценюк
Дорогі українці! Вельмишановна українська родино!
Щиро радий звернутися до нашої великої Української громади на всіх континентах світу з нагоди новорічних та різдвяних свят.
Головною подією для світового українства у році, що минає, стало проведення IV Всесвітнього форуму українців, який засвідчив нові підходи керівництва держави до співпраці із закордонними українцями. Ця подія дала нам можливість відчути себе єдиною неподільною сім’єю, незалежно від місця нашого проживання. Ми продемонстрували світовій спільноті силу єдності величного Українського народу, наше європейське покликання і відданість світовим демократичним цінностям. Одночасно взаємодія Української держави із закордонним українством, як про це заявив Президент України Віктор Ющенко, стала одним з основних пріоритетів зовнішньополітичного курсу нашої країни.
Переконаний, що рішення Форуму слугуватимуть розширенню і зміцненню контактів, подальшій плідній співпраці нашої держави із закордонними українцями, більш повному задоволенню культурних, мовно-освітніх, інформаційних та інших потреб задля збереження і розвитку української етнічної ідентичності і національно-культурної самобутності по всьому світу.
Можу запевнити вас, що Україна, як держава, і надалі забезпечуватиме цілеспрямовану, довготривалу і конкретну підтримку закордонних українців як носіїв української культури, мови і духовності.
Ми високо цінуємо культурні надбання та інтелектуальний і духовний потенціал закордонного українства, його участь у процесах державотворення в Україні, зміцненні демократичних засад Української держави.
Ми вдячні світовому українству за підтримку європейського поступу України, піклування про її міжнародний імідж, гідне представлення Українського народу за кордоном.
Звертаючись до вас у ці новорічні і різдвяні дні, від щирого серця бажаю вам і вашим родинам веселих та щасливих свят, добра і любові, радості і віри в Україну і її Боже благословення.
З Новим Роком! Христос рождається!
Міністр
закордонних справ України Борис Тарасюк
Щодо 15-ї річниці підтвердження Всеукраїнським референдумом Акта незалежності України
1 грудня 2006 року виповнилося 15 років від дня, коли на Всеукраїнському референдумі народ України підтвердив Акт незалежності своєї держави, проголошений 24 серпня 1991 року Верховною Радою України. Як відомо, за Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради. На геополітичній карті світу, замість Української Радянської Соціалістичної Республіки, постала нова самостійна держава – Україна.
На підтвердження Акта проголошення незалежності Верховна Рада України вирішила провести 1 грудня 1991 р. республіканський референдум. Він був потрібен, щоб нейтралізувати політичні спекуляції противників української незалежності, особливо у східних і південних областях республіки, які заявляли, що народ буцімто не підтримує Акт про незалежність. Союзне керівництво на чолі з президентом СРСР М. Горбачовим, не втрачаючи надій на укладення нового союзного договору, вело активну роботу в цьому напрямі. Крім того, світове співтовариство не поспішало з визнанням самостійності України, вичікуючи, як розгортатимуться події. На всеукраїнському референдумі кожен громадянин мав чітко відповісти «Так, підтверджую», або «Ні, не підтверджую» на запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»
Із 37885,6 тис. громадян України, котрі були внесені до списків для таємного голосування, взяли участь у голосуванні 31891,7 тис. (84,18%). Із них позитивно відповіли 28804,1 тис. виборців (90,92%). Зокрема, у Криму відповіли на запитання референдуму «Так, підтверджую» 54,19% громадян, у Севастополі — 57,07%; у Донецькій, Луганський, Одеській, Харківській областях підтвердили Акт про незалежність понад 80% виборців; в Івано-Франківській, Львівській, Тернопільській, Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Хмельницькій, Черкаській, Вінницькій областях за незалежність проголосувало понад 95%, у решті областей — понад 90% громадян.
За результатами референдуму вже ні в кого не могло бути сумніву, чи український народ хоче мати свою самостійну державу. Втретє за 350 років від Визвольної війни середини XVII століття Україна здобула самостійність. Головним завданням стало збереження незалежності й суверенності Української держави, недопущення помилок, зроблених на двох попередніх етапах існування державності, — у середині XVII ст. і в 1917—1920 рр. З нагоди 15-ї річниці підтвердження Всеукраїнським референдумом Акта незалежності України український народ привітав Президент України В.А.Ющенко. ПрезидентУкраїни підкреслив, що це був унікальний момент національної згоди, переконливе свідчення єдності українства.
Віктор Ющенко назвав референдум „першою школою народовладдя – вперше в історії України її майбутнє стало залежати від народного волевиявлення. Завдяки його результатам вже ніхто і ніколи не заперечить незворотність вибору, що його зробив увесь Український народ”.
Президент підкреслив, що за час, який минув з того знаменного дня, українське суспільство пройшло важкий і непростий шлях реального утвердження державності, демократії і свободи.
„Ми просуваємось вперед і в цій ході потрібна сила, енергія і впевненість кожного українського громадянина. Саме це було, є і буде запорукою успіху, процвітання і поступу України”,- наголосив В.Ющенко.
Генеральне консульство України в Сучаві
Щодо визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу
Як відомо, 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон України „Про Голодомор в Україні 1932-1933 років”, внесений Президентом України В.А.Ющенком з урахуванням поправок, запропонованих Головою Верховної Ради України О.О.Морозом. Згідно із Законом, Голодомор 1932-1933 років визнано геноцидом українського народу.
У преамбулі Закону подано дефініцію геноциду, яка відповідає прийнятим міжнародним правовим документам.
Установлено, що „публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу іє протиправним”.
Кабінету Міністрів України доручено визначити статус і функції Українського інституту національної пам’яті та забезпечити його діяльність за рахунок коштів держбюджету, як спеціального уповноваженого центрального органа виконавчої влади з проблем Голодомору. Уряду доручено також за участю Київської держадміністрації вирішити питання щодо спорудження у Києві до 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні.
Міжнародне визнання Голодомору
Парламенти 10 країн (США, Канада, Естонія, Аргентина, Австралія, Італія, Угорщина, Литва, Грузія, Польща) визнали Голодомор 1932-1933 років актом геноциду проти Українського народу.
Голодомор як акт геноциду засуджується у посланні Гендиректора ЮНЕСКО у зв’язку з 70-ми роковинами Голодомору.
Голодомор засудив Папа Іоан Павло ІІ у своєму Посланні до Українського народу у зв’язку з 70-ми роковинами Голодомору в Україні від 23 листопада 2003 року.
Митрополит Володимир вважає, що цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу.
Делегації держав-членів ООН зробили спільну заяву щодо 70-ї річниці Голодомору в Україні 1932-1933 років.
Росія хоч і приєдналася до заяви ООН, але чинила опір продовженню Україною роботи щодо міжнародного визнання Голодомору. Зважаючи на те, що прийняті у 1995-1997 рр. рішення Держдуми Росії щодо визнання геноцидів інших народів (курдів, сербів, вірменів) трактувалися в першу чергу як політичні, російське керівництво сприймає такий акт України як недружній крок. У МЗС Російської Федерації однозначно негативно сприйнято ідею щодо приділення уваги проблемі голодоморів з боку спеціального радника Генсекретаря з питань геноциду.
З нагоди 70-ї річниці Голодомору Інститутом досліджень історії суспільства та релігії (Італія) організовано Міжнародну конференцію, за результатами якої опубліковано книгу „Смерть землі. Великий голод в Україні1932-1933 років”.
26 січня 2006 року Парламентська асамблея Ради Європи засудила Голодомор 1932-1933 років в Україні як злочин комуністичного режиму. 14 жовтня 2006 року Президент США підписав прийнятий Конгресом закон про відкриття у Вашингтоні пам’ятника-меморіалу жертвам Голодомору в Україні.
Генеральне консульство України в Сучаві
Звернення до міжнародної громадськості, урядів і парламентів країн світу, міжнародних організацій учасників IV Всесвітнього Форуму українців (Київ, 20 серпня 2006 р.)
Голодомор 1932-1933 років в Україні – не історична минувшина, а глобальна терористична акція комуністичного режиму проти мирного населення, яка не має терміну давності і забуття. Вона була і лишається незагоєною раною генетичної пам'яті українського народу. Десять мільйонів українців заморили штучним голодом для досягнення злочинної політичної мети: ослаблення та винищення волелюбного українського селянства – соціальної основи нації.
Ця трагедія вражає не лише кількістю жертв, особливо серед дітей, а й довготривалим замовчуванням і політико-ідеологічним протистоянням. Убієнних українських хліборобів офіційно не визнали жертвами політичного терору. Амнезія моральності, характерна для деяких політичних сил, що успадкували злочинну комуністичну ідеологію, гальмує офіційне визнання Голодомору 1932-1933 рр. актом геноциду. Відходять у небуття свідки злочину, залишаючи по собі письмові докази, згасає історична пам'ять, а натомість лише безіменні кам'яні плити та дерев'яні хрести. У зв'язку з цим актуальними залишаються слова Президента України Віктора Ющенка, виголошені в ООН у вересні 2005 р., про те, що „світ має знати правду про всі злочини проти людства. Тільки таким чином ми всі будемо впевнені, що байдужість більше ніколи не заохочуватиме злочинців”.
Невдовзі виповнюється 75 років трагедії Голодомору. Упродовж них, починаючи від звернення голови УНР на чужині Олександра Шульгина до Ліги Націй влітку 1933 року, світова українська громада домагається його належної політико-правової оцінки. У 1988 р. за ініціативою Світового Конгресу Вільних Українців, запропонованою ще у 1984 р., почала свою роботу Міжнародна комісія з розслідування причин та наслідків голоду 1932-1933 років в Україні, головою якої був професор Стокгольмського університету Якоб Сундберг - один з учасників круглого столу „Голодомор в Україні 1932-1933 років – трагедія світового масштабу”, проведеного в рамках ІУ Всесвітнього Форуму українців.
Проголошення державної незалежності України, 15-річчя якої нині виповнюється, активізувало не лише вивчення Голодомору, а також його політичне та юридичне тлумачення у світі. Парламенти десяти країн (США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі) визнали Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу, висловивши у такий спосіб свою політико-правову оцінку цьому ганебному злочину. Підтримана 63-ма країнами Спільна заява, ухвалена 58-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН, вперше включила до міжнародного політичного словника термін „Голодомор”, засвідчивши у такий спосіб історичний факт національної трагедії українського народу. У квітні 2006 р. міністр закордонних справ України Б.Тарасюк закликав своїх колег з країн-учасниць СНД визнати Голодомор в Україні актом геноциду .
Історичний факт існування Голодомору-геноциду довели українські та зарубіжні історики, спираючись на архівні документи. Його підтвердили також учасники „круглого столу”, з урахуванням різних точок зору і тлумачень.
Ми закликаємо усіх людей доброї волі, де б вони не жили, свято зберігати і вшановувати пам'ять про Голодомор, усіма засобами сприяти поширенню правди про цю трагедію!
Ми звертаємося до Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України з проханням внести до порядку денного питання про ухвалення відповідного акту про визнання Голодомору 1932-1933 рр. в Україні геноцидом українського народу, заслухавши наукових експертів та свідків трагедії, передбачити кошти на спорудження у м.Києві Меморіального комплексу „Голодомор 1932-1933 рр.”! Просимо Президента України встановити постійну календарну дату Дня скорботи і пам”яті жертв Голодомору 1932-1933 років.
Ми закликаємо уряди і парламенти світу, органи центральної і місцевої влади, громадські організації, усіх добрих людей на Землі брати участь у щорічних вшануваннях пам'яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років! Сприяти поширенню правди про Голодомор у засобах масової інформації та його визнанню актом геноциду українського народу!
Ставаймо до спільної боротьби з будь-якими проявами тоталітарних, деспотичних ідеологій та режимів, зневаги до прав і свобод людини!
Вічна пам'ять полеглим від Голодомору українським селянам!
Генеральне консульство України в Сучаві
До 10-ї річниці Конституції України
(За матеріалами МЗС України)
28 червня 1996 року Верховна Рада України прийняла Конституцію нашої держави. Ця важлива подія, що відбулася в результаті тривалого, напруженого і багатогранного конституційного процесу, без сумніву належить до низки доленосних та переломних моментів новітньої історії України.
Прийняття нової Конституції нашої держави у рік, коли Україна відзначала п‘яту річницю своєї незалежності, ознаменувало завершення важливого етапу у розвитку нашого суспільства і держави, у становленні національної системи права, створенні правових основ дійсно суверенної і незалежної України.
Врахувавши останні досягнення вітчизняної та світової конституційної наукової думки й практику конституційного будівництва, Конституція України стала втіленням національної ідеї і відображенням ментальності нашого народу, доказом здатності української нації як політичної та етнічної спільноти до державотворення, а також стала програмою подальшого розвитку держави у політичному, економічному, соціальному, культурному відношеннях і документом для входження України до європейського й світового співтовариства.
Конституції України належить головне місце серед основних політико-правових документів нашої держави і суспільства, правової системи. В ній містяться норми не лише юридичного, а й політичного характеру, які взаємозумовлені, взаємопов‘язані і в своїй системі створюють єдину основу, необхідну для регулювання найбільш важливих суспільних відносин, забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, прогресивного розвитку нашої країни.
Конституційний процес на теренах нашої країни розпочався задовго до здобуття незалежності і має багатовікову історію, починаючи з княжої доби, часів Гетьманської держави, особливо Конституція Пилипа Орлика, яку багато дослідників вважають першою європейською конституцією в сучасному розумінні цього терміну, аж до чотирьох конституцій періоду Української Радянської Соціалістичної Республіки.
З прийняттям нової Конституції України у 1996 році було закладено міцний правовий фундамент для розвитку суспільства і державності України. Наша країна вступила в новий етап свого розвитку, що є продовженням процесу докорінного реформування державної влади, який розпочався після проголошення незалежності України у серпні 1991 року.
Це стало можливим, зокрема, і тому, що в Основному Законі нашої держави отримали значний розвиток європейські правові ідеї.
Визначена у Конституції ідея верховенства права стала головним орієнтиром конституційних положень визнання людини вищою соціальною цінністю, тобто відведення пріоритетного місця людині, громадянину, громадянському суспільству перед державою. З цього положення Конституції виникли її принципово нові визначення прав, свобод і обов‘язків людини і громадянина та визнання захисту цих прав і свобод від будь-яких посягань головним обов‘язком держави.
Ідеї громадянського суспільства, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави стали основою визначення в Конституції нового правового статусу органів і посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування, розподілу влади між ними, визначення форм стримування та противаг, які мають забезпечити неможливість узурпації влади однією особою, однією партією, одним органом державної влади.
Очевидно, що набрання Конституцією чинності ще не вирішує проблеми втілення в життя усього нового, що вона проголошує і закріплює. У зв‘язку з цим у новій Конституції 1996 року вказується на необхідність прийняття досить великої кількості нових законів, які, залишаючись у конституційному полі, були покликані конкретизувати основні права, свободи і обов‘язки громадян у різних галузях суспільного життя, а також організацію і функціонування органів державної влади і місцевого самоврядування та відносини людини і держави на основі народовладдя.
Тривалість реформи державної влади, її продовження після прийняття Конституції, яка змінила організацію і функціонування державної влади на принципово нових засадах, є закономірним явищем в умовах переходу до демократичної, правової держави країн з формально демократичними або тоталітарними режимами. Не випадково подібними чином відбувалися демократичні реформи державної влади свого часу і Італії, Іспанії, Німеччині після відмови цих країн від фашистських, тоталітарних режимів.
Протягом 10 років після прийняття Конституції в Україні тривав процес запровадження європейських демократичних стандартів у політичній культурі і веденні економічної політики. В різні періоди перебіг цього процесу був різною мірою успішним. Проте після перемоги Помаранчевої революції наша держава впевнено встала на шлях розбудови інститутів громадянського суспільства.
Основою досягнутого прогресу в демократизації, особливо протягом останніх років, стали зміни в політичній культурі держави, а також поширення нової системи цінностей та етичних норм, що передбачають поєднання індивідуальної свободи і прав особистості з культурою соціальної відповідальності громадян.
З 1 січня 2006 року в силу вступили зміни до Конституції Україні, прийняті ВРУ 8 грудня 2004 р. Згадані зміни - це лише часткова реформа системи влади, яка повністю набула сили після парламентських виборів 26 березня 2006 р. Перерозподіл владних повноважень Президента України на користь Прем‘єр-міністра та Верховної Ради покликаний стати запорукою успішного втілення демократичних реформ на всіх рівнях суспільного і політичного життя нашої держави.
Визначна дата - 10-а річниця прийняття Конституції України - дає можливість нащадкам тих, хто відображаючи власну політичну практику, представив світові демократичні статті Конституції Пилипа Орлика ще тоді, коли навколо панувала тиранія монархів, ще раз оцінити пройдений за ці сторіччя і роки шлях.
Глибокі корені демократичних традицій українського народу у непрості часи відновлення незалежності дозволили досягти згоди шляхом переговорів, уникнути кровопролиття та гострих внутрішніх зіткнень, через які пройшли практично усі пострадянські країни. Україна змогла подолати значний масив економічних, соціальних та природних катаклізмів і продемонстрували спроможність державницького духу.
Такі стрімкі трансформації протягом такого відносно короткого періоду нечасто випадали на долю інших країн. Тому останні 15 років незалежності та 10 років існування Конституції України дають підстави для оптимізму та віри у власні сили, власний народ та надії на молоде покоління.
Генеральне консульство України в Сучаві
ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА: ДІЇ, РЕЗУЛЬТАТИ ТА УРОКИ
(До 20-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС)
За матеріалами МЗС України
Масштаби Чорнобильської катастрофи, найтяжчої за всю історію людства техногенної катастрофи, добре відомі як вченим, так і політикам всього світу. В навколишнє середовище надійшло близько 3% радіонуклідів, які на момент катастрофи були накопичені в четвертому енергоблоці ЧАЕС.
Аварія призвела до забруднення більше 145 тисяч кв. км території України, Республіки Білорусь та Російської Федерації. Внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало біля 5 мільйонів людей, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тисяч населених пунктів Республіки Білорусь, України та Російської Федерації. З них на Україні - 2218 селищ та міст з населенням приблизно 2,4 млн. людей. Чорнобильська аварія призвела до безпрецедентного опромінення населення зазначених держав. Крім України, Республіки Білорусь та Російської Федерації вплив Чорнобильської катастрофи відчули на собі Швеція, Норвегія, Польща, Великобританія та інші країни. Близько 200 радіоактивних ізотопів елементів переміщувались на відстані у тисячі кілометрів від ЧАЕС і в травні 1986 року спостерігались в усіх країнах північної півкулі, на акваторіях Тихого, Атлантичного та Північного Льодовитого океанів.
Головними причинами катастрофи було:
1.Проведення недостатньо повно та правильно підготовленого електричного експерименту.
2.Низький рівень культури операторів, керівництва як станцій, так і міністерства електрифікації в цілому в галузі ядерної безпеки.
3. Недостатній рівень безпеки графіт-уранового реактора.
4. Помилки персоналу.
Всі ці факти відомі світовій громадськості.
Роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 26.04.86 р. проводились під керівництвом Урядової комісії СРСР, яка почала працювати в Чорнобилі вже з другої половини дня 26 квітня і продовжувала свою діяльність до 1991 року.
Урядова комісія прийняла рішення про створення 30-км зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС. З 27 квітня 1986 року Уряд України провів евакуацію мешканців міст Прип'ять та Чорнобиль, районних центрів та сіл 30-км зони (близько 100 тисяч людей).
Приховування інформації про Чорнобильську катастрофу призвело до виникнення і розповсюдження найнеймовірніших чуток щодо можливих наслідків катастрофи. Це, в свою чергу, обумовило виникнення дуже великого соціально-психологічного напруження серед населення і недовіри до офіційної інформації.
Керівництво СРСР відмовилось від міжнародного співробітництва при проведенні робіт з ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки в 1989 році Уряд СРСР звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну оцінку діям щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Соціальні наслідки Чорнобильської катастрофи з позицій 20-річного періоду
На 1 січня 2006 року в Україні 2 594 071 особа мали статус постраждалих внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС . При скороченні загальної кількості постраждалих на 19% за період 1997-2006 років , що цілком природно , виявилися дві характерні особливості . Стрімко , майже у 1,8 раза зріс контингент категорії інвалідів Чорнобиля . Не так суттєво , на 3% зросла кількість тих постраждалих , які працювали за межами зони відчуження . А най більше ( на 24%) скоротилася чисельність учасників ліквідації наслідків аварії у 1986-1987 роках . Це говорить про те , що саме перша хвиля ліквідаторів , чоловіків у молодому віці , зазнала найсильнішого удару по здоров ' ю , - вони поступово вимирають .
Нині в Україні налічується 17 448 сімей , які отримують пільги внаслідок втрати годувальника , смерть якого пов ' язана з Чорнобильською катастрофою . Такі сім ' ї є в усіх регіонах країни .
Медико - демографічні наслідки Чорнобильської катастрофи
Напередодні 20- ї р ічниці Чорнобильської катастрофи медико - демографічна ситуація на радіоактивно забруднених територіях продовжує формуватися в умовах триваючої в Україні демографічної кризи . З 1991 р . смертність населення стала перевищувати народжуваність . У радіоактивно забруднених областях ці негативні зміни відбулися на рік раніше й більш виразно . Погіршенню демографічної ситуації сприяли соціально - економічна криза , яка розпочалася 1991 р ., незадовільне медичне обслуговування , низькі стандарти життя , несприятлива , у тому числі внаслідок Чорнобильської катастрофи , екологічна ситуація , політична нестабільність .
З 1994 р . став зменшуватися обсяг витрат на ліквідацію наслідків катастрофи , що негативно вплинуло на здійснення заходів протирадіаційного , соціального і медичного захисту постраждалих .
За узагальненими даними Наукового центру радіаційної медицини ( НЦРМ ) МОЗ України , із числа постраждалих , які перебували під медичним наглядом у лікувально - профілактичних закладах системи МОЗ України , у 1987-2004 рр . п омерло 504117 осіб , із них 497348 дорослих та підлітків ( у т . ч . 34499 ліквідаторів аварії ) і 6769 дітей .
Н ині поступово знижується смертність постраждалих дітей , що можна визнати одним із позитивних досягнень медичної науки й практики та здійснюваних у країні з аходів протирадіаційного , соціального і медичного захисту потерпілих дітей . В той же час , зростає смертність осіб середн ього і старш ого віків . Це є тривожним симптомом , так як ними стали ті , що були опромінені у дитячих й підліткових віках . Це покоління п остійно опромінювалося до переходу у репродуктивний вік і стає батьками прийдешнього покоління .
Е колого-біологічні наслідки
Екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи визначаються двома головними факторами - опроміненням природних об ' єктів та їх радіоактивним забрудненням . Слід виділити два головних джерела опромінення: зовнішнє та внутрішнє .
Під час аварії зовнішнє опромінення сягало біологічно небезпечних рівнів практично тільки в межах 30- км зони , де спостеріга вся складний спектр біологічних ефектів різного рівня . Значна частина радіоактивного викиду із зруйнованого 4- го блоку осіла в ближній зоні . Сьогодні вона умовно визначена на місцевості межами зони відчуження ( радіус 10 та 30- км ). В гострий період аварії рівні опромінення в зоні відчуження досягали сотень рентгенів за годину тільки по га м ма випромінюванню . Потужність дози бета випромінювання була в 10-100 разів більша , що призвело до прояву гострих ефектів , аж до загибелі , у деяких найбільш чутливих до радіації рослин та організмів .
За минулі після аварії 20 років повністю розпались не тільки короткоживучі , а й середньоживучі радіонукліди . Потужність дози зовнішнього опромінення значно , на декілька порядків величин , зменшилася .
В навколишньому середовищі залишилися практично тільки довго - та наддовгоживучі радіонукліди цезію , стронцію та трансуранових елементів .
Сільськогосподарські аспекти реабілітації радіоактивно забруднених територій і радіаційного захисту населення
У випадку аварії на ЧАЕС реалізувався найбільш важкий сценарій за наслідками для сільського господарства України : забруднено більше 5 мільйонів га земель , на яких виробляється продукція і проживає біля 3 мільйонів людей , втрачена значна кількість великої рогатої худоби . В перші роки після аварії практично припинено ведення вівчарства , хмелярства , льонарства в у країнському Поліссі , вилучено з землекористування територію зони відчуження . Вчені були підключені до планування і організації відповідних контрзаходів із значним запізненням , що істотно знизило ефективність заборонних та організаційних рішень першого періоду .
З она відчуження і зона безумовного (обов'язкового) відселення
Радіологічний стан зони
Законом України „ Про правовий режим території , що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи ” Зона відчуження визначена як територія , на якій в 1986 р . була проведена евакуація населення . Зазначена зона становить приблизно 2600 кв. км .
Створення Чорнобильської зони відчуження було виправданим заходом не тільки у зв ' язку з необхідністю евакуації населення з найбільш забрудненої території . Зона є найбільш забрудненим територіальним комплексом і найбільшим джерелом радіаційної небезпеки для навколишніх населених територій .
О б'єкт „ У криття”
Створений в екстремальних після аварійних умовах об ' єкт „ Укриття ” вже майже 20 років виконує свої захисні функції . Головною особливістю „Укриття” продовжує залишатися його потенційна небезпека , істотно більша , ніж це дозволяють норми та правила , що існують для об'єктів , які містять ядерно - небезпечні та радіоактивні матеріали .
В Україні і на міжнародному рівні було до кладено безпрецедентних зусиль для вироблення комплексного підходу щодо вирішення проблеми реалізації Плану дій щодо об'єкта „Укриття” ( Shelter Implementation Plan - SIP ) з метою його перетворення на е кологічно безпечну систему .
Проведено дві донорські конференції по збору коштів для реалізації Плану. Початкова вартість проекту оцінювалась у 768 млн.дол.США, Було зібрано біля 90% цієї суми. Згідно з уточненою оцінкою міжнародних експертів реалізація цього проекту потребуватиме 1091 млн.дол.США. В травні 2005р. країни-донори проголосили нові внески на суму близько 185 млн.дол.США. Донором Чорнобильського фонду „Укриття” стала також Російська Федерація, яка проголосила внесок в сумі 10 млн.дол.США. Кошти донорів акумулюються на рахунку Чорнобильського фонду „Укриття” Європейського банку реконструкції та розвитку, який виконує функції розпорядника Фонду.
На жаль, доводиться констатувати, що р еалізація проектів SIP іде не тільки з великим в ідставанням в часі , а ле й дуже великим відхиленням від основної мети .
Пройшло 20 років після аварії на 4- му енергоблоці і 8 років після початку робіт згідно з планом здійснення заходів на об'єкті „Укриття” . На жаль , з переліку робіт , спрямованих на п ідвищення безпеки та перетворення „Укриття” на екологічно безпечну систему , фактично виконано тільки модернізацію системи пилопригнічення та виконуються роботи по стабілізації будівельних конструкцій , тобто графік плану здійснення заходів не дотримується .
Оцінка сумарних економічних збитків України
Прямі збитки ( втрата матеріально - майнових комплексів та окремих об ' єктів економіки ) лише у зоні відчуження на території України станови ли сумарно 1044 млн . крб . або 1385 млн . доларів США .
Прямі затрати України на пом ' якшення наслідків Чорнобильської катастрофи за рахунок усіх джерел фінансування за період з 1986 по 1991 рік становили близько 6 млрд . доларів США . Протягом останніх чотирнадцяти років , коли Україна самостійно фінансує затрати на ліквідацію наслідків аварії , тобто з 1992 по 2005 рік включно , затрати становили 7,35 млрд . доларів США і в окремі роки сягали рівня 8-10% держбюджету.
Однак важко точно визначити розміри непрямих збитків внаслідок невикористання забруднених сільгоспугідь , водних і лісових ресурсів , а також скорочення виробництва електроенергії і , як наслідок , зменшення виробництва товарів , надання послуг . За розрахунками українських спеціалістів , сумарні економічні збитки для України до 2015 року становитимуть 179 млрд . дол . США .
Тягар наслідків Чорнобильської катастрофи послужив серйозним гальмуючим фактором економічного становлення нашої молодої незалежної держави.
Розміри соціально - економічних збитків , які зазнала Україна , несумірні з реальними економічними можливостями країни для їх усунення у найближчі десятки років , у зв'язку з чим необхідна подальша допомога міжнародного співтовариства . Причому тягар витрат, пов'язаний з ліквідацією Чорнобильської катастрофи , ще впродовж багат ь о х років буд е мати відчутний негативний вплив на економі ку країни .
Генеральне консульство України в Сучаві
87-а річниця проголошення Акту злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки
Двадцяте століття залишило нам у спадок вершинні події минулого, які, віддаляючись, не втрачають своєї значущості та актуальності, потребуючи осмислення сконцентрованого в них історичного досвіду боротьби українства за свободу, незалежність, державність. До таких подій належить 22 січня 1919 року - день ухвали Акту Злуки Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки. Цій даті судилося навічно вкарбуватися в історію України величним національним святом - Днем Соборності.
Саме того зимового дня в золотоверхому Києві під перегук дзвонів Святої Софії було ухвалено рішення про об'єднання двох, розділених історичною прірвою, гілок українського народу. В Універсалі Директорії УНР наголошувалося: "Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка".
Так, спираючись на заповітні мрії і широке волевиявлення обох частин
українства, враховуючи об'єктивні історичні, політичні, духовні, правові
аспекти цього тривалого й болісного процесу, постала єдина соборна Українська держава.
Оцінюючи тоді цю важливу подію, відомий український політичний діяч і публіцист Сергій Єфремов писав: "Того дня оформлено і затверджено акт поєднання двох досі порізнених частин України. Розпанахане, од віків
переполовинене тіло національне зробило останній акт, щоб зростись не тільки духом, бо це давно вже зроблено, а й у політичних формах".
Проте, як відомо, тоді українському народу не вдалося реалізувати свій історичний шанс. У тих складних внутрішніх та зовнішньополітичних умовах об'єднання завершити не вдалося. Україна залишалася бездержавною, роз'єднаною етнічно, роздертою територіально, поневоленою національно. Втрата державності знову перетворила соборність українських земель на ідеал, невтілену мрію, одвічне бажання. На щастя, ті часи для України вже минули. Твердо віримо, що назавжди.
Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх динамічної самоідентифікації, становлення політичної нації.
Ідея соборності українських земель набула державного статусу, в наступні десятиліття залишалась інтегральним чинником і чи не єдиним неконтроверсійним положенням програмних цілей усіх течій національно-визвольного руху.
Акт Соборності надав завершеної форми самостійній українській державі, сприяв подоланню рудиментів федералізму в ментальності національної політичної еліти.
Об'єднання мало і практично-політичний аспект, адже обидві держави
потребували концентрації збройних сил та взаємної допомоги для захисту своїх територій від іноземного військового втручання, яке на той час набуло форми агресії.
Об'єднання УНР і ЗУНР стало моделлю цивілізованого демократичного, неекспансіоністського збирання територій в єдиній суверенній державі. Етнонаціональна консолідація базувалася на таких засадничих принципах, як історичне самоусвідомлення спільності, ідеали свободи і незалежності, добровільне волевиявлення, опора на власні політичні і матеріальні ресурси. Разом з ухваленням Універсалу про злуку УНР і ЗУНР Трудовий конгрес задекларував, що об'єднана УНР "не має й думки забрати під свою власть чужі землі".
Важливим є й факт легітимності завершального соборницького процесу, який передував Акту Злуки. Ініціатори об'єднавчого руху - Українська Національна Рада та Директорія УНР - ще 1 грудня 1918 року уклали Предвступний договір про наміри об'єднати населення і території обох утворень в одній державі.
У січні 1919 року Українська Національна Рада у Станіславі прийняла ухвалу про злуку і надала повноваження своїй делегації завершити оформлення об'єднання двох держав. Президент Ради Євген Петрушевич наголошував: "По лінії з'єдинення не було між нами двох думок". І нарешті завершеного оформлення Акт Злуки дістав після ухвали Трудовим конгресом. Безперечно, сучасні правники і політики повинні робити певні поправки на складні й динамічні процеси української революції, які чимало державних рішень змушували ухвалювати за спрощеною процедурою.
Об'єднавча акція 1919 року залишила глибинний слід в історичній пам'яті українського народу. Свідченням того стали січневі події 1990 року, коли крізь трухляві ідеологічні лещата агонізуючого режиму ця пам'ять вибухнула енергією інтелігенції і виструнчилась живим людським ланцюгом, єднаючи Київ і Львів, Схід і Захід України.
Якщо події кінця Першої світової війни спричинили крах об'єднавчих зусиль українського народу, то Друга світова війна стала каталізатором збирання роз'єднаних частин України. Вони потрапили в орбіту геополітичних інтересів двох антагоністичних тоталітарних режимів - радянського і фашистського.
У результаті нового перерозподілу Європи у 1939 році західноукраїнські землі були інкорпоровані до складу СРСР. Безперечно, тодішнє радянське керівництво вирішувало свої стратегічні завдання, нарощуючи територіальний тулуб держави, найменше турбувалося про соборність України та етнічну консолідацію українців. Якраз навпаки, воно розуміло, що західноукраїнське населення, особливо галичани, несуть на східні терени республіки небезпеку поширення "українського буржуазного націоналізму". Звідси й такі жорстокі методи "комунізації", масові репресії, численні депортації населення, братовбивче повоєнне упокорення Західної України.
Попри справжні наміри та сподівання партійно-державного керівництва СРСР, об'єднання всіх українських етнічних території в одній, навіть квазідержавній структурі мало і позитивне значення. Насамперед, це соціальне піднесення, промислова модернізація краю, підвищення освітнього рівня людей тощо.
Населення східних та південних регіонів теж відчувало вплив своїх західних співвітчизників. Долаючи суцільні ідеологічні загати, їхня ментальність, культура, політичні настрої знаходили відгук, особливо в середовищі інтелігенції, інспірували дисидентський рух, сприяли національному пробудженню.
Безперечно, "золотий вересень" 1939 року не став ідеалом соборницьких устремлінь західноукраїнського населення. Йому набагато ближчим і зрозумілим був січневий Акт Злуки 1919 року. Не випадково, що одно з перших авторитетних громадських об'єднань краю, Галицька асамблея, ще на початку 1990-х років у своїй ухвалі "Про єдність українських земель" правовим підґрунтям входження західноукраїнських земель до України назвала саме Акт Злуки. У тому, що на Всеукраїнському референдумі східні та західні українці проголосували за незалежну, суверенну державу, теж простежується ідейна спадщина злуки, національна воля єдиного народу.
При всій неоднозначності сталінського "внеску" в об'єднання українських земель, не можна заперечити, що прирадянське співжиття українців в одній республіці створило певні передумови для територіальної інтеграції та національного самоусвідомлення.
Вони й стали базовими для динамічного процесу оформлення незалежності України як суверенної, соборної держави. Завдяки тому вона має повнокровну територію, усталені кордони і мирне життя громадян.
Сутнісною рисою української соборності є інтеграція етнічних земель,
консолідація духовного і культурного життя, нівелювання регіональних
бар'єрів. Акт Злуки насамперед був спробою ліквідації вікової роз'єднувальної межі між Заходом і Сходом України.
Унітарність нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає ключовим фактором її суверенітету. Проте історична спадщина старих розмежувальних ліній сьогодні подекуди проступає державному тілі України хворобливими плямами регіоналізму.
Гіпертрофія цього явища в сучасних умовах може породжувати сепаратистські настрої місцевих еліт, відцентрові тенденції політичного й економічного характеру.
Консолідуючим фактором соборності в незалежній Україні виступають
міжнаціональна злагода і мир, толерантне співжиття титульної нації та корінних народів, національних меншин. Тому гармонізація міжнаціональних відносин може бути досягнута всебічним розвитком усіх етносів, їх подальшою інтеграцією і формуванням поліетнічної політичної нації. Зберегти одне з найсутніших надбань новітньої суверенної України - міжнаціональну злагоду - є не тільки велінням часу, але й запорукою соборного існування суверенної держави.
Незалежна Україна в кінці ХХ століття стрімко ввійшла у світове
співтовариство, отримала широке міжнародне визнання, створила дипломатичну службу. Подальша її інтеграція, насамперед до європейської спільноти, потребує виваженої державної політики у міжнародній сфері, гармонізації зовнішньополітичних орієнтацій різних груп населення, знаходження балансу між динамічними геополітичними реаліями і пріоритетами національних інтересів, забезпечення високого міжнародного іміджу України.
Українська історична наука, долаючи кризовий стан, поступово розбирає ідеологічні завали минулої епохи, ліквідує численні історичні міфологеми, подаючи у всій складності тернистий шлях українського народу до незалежної, соборної держави. Тільки об'єктивність і правда можуть стати джерелом повчального історичного досвіду, застерегти сучасних будівничих нової України від необачних дій і помилкових рішень.
Поза сумнівом, це стосується і подій січня 1919 року, які стали героїчною сторінкою нашої історії, безцінним надбанням духовної скарбниці українського народу, свідченням його величних звитяг і драматичних невдач.
Ніби звертаючись до нас, один з творців Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський говорив про день 22 січня: "Це така дата, що її виучувати будуть напам'ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі". Його слова справді стали пророчими.
Відзначення Дня Соборності, вшанування творців Акту Злуки це не тільки іманентна суспільна потреба, а й наш моральний імператив берегти світлу пам'ять незліченних жертв, принесених українським народом на олтар
незалежності, соборності, державності.
Січень 2006 року Генеральне консульство України в Сучаві
Голодомор 1932-33 рр.
Н айбільша історична катастрофа України ХХ ст.
Причини Голодомору. В історії бурхливого XX -го століття голодомор 1932-33 років в Україні посідає особливе місце.
Перший масовий голод, що розпочався відразу ж після закінчення громадянської війни та придушення української революції, охопив значну частину України: Запорізьку, Донецьку, Катеринославську, Миколаївську, Одеську губернії. Причини його частково мали об'єктивний характер - посуха 19 21 року , економічні наслідки першої світової та громадянської воєн. Але найголовнішими чинниками стали: крах сільськогосподарської практики тодішнього режиму, скорочення посівних площ у колишніх хлібородних районах внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва, яке розподіляло наявні продресурси на користь промислових центрів, передусім тих, що знаходилися поза межами України.
Голод 1932-33 років охопив ті ж самі регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.
Масове фізичне винищення українських хліборобів штучним голодом було свідомим терористичним актом політичної системи проти мирних людей, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, але й цілі покоління землеробського населення. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.
Як писав відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс, „Примусова колективізація була трагедією для всього радянського селянства, та для українців то була особлива трагедія. Зважаючи на фактичне знищення міських еліт, вона означала ліквідацію їх як соціального організму й політичного фактору, приречення на становище, яке німці зазвичай називали naturvolk („первісний народ”)”.
Наслідки Голодомору. Історики і демографи ще й досі сперечаються навколо кількості жертв голодомору, виголошуючи різні дані - від 3 до 10 мільйонів.
Найбільш досконала статистика не спроможна передати глибини та масштабності соціально-економічних, політичних та морально-психологічних наслідків голодомору, жахливого свавілля владних структур і масових випадків ганебного для людини явища - канібалізму. Голодне лихоліття, яке охопило адміністративні райони з населенням понад 40 млн.осіб і тривало майже два роки, явище не стихійне, а цілком рукотворне.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 32-33 рр. виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення селянства, якою скористався тоталітарний режим в Україні.
Реакція міжнародної спільноти на Голодомор. Про обставини та масштаби голоду в Україні, судячи із спецдонесень закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших держав. Про жахливі наслідки голоду в Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного Червоного Хреста, до міжнародних торгівельних організацій. Але політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали за трагедією або взагалі не помічали її, введені в оману сталінською пропагандою. Як, скажімо, прем”єр-міністрр Франції Едуар Ерріо чи англійський письменник Бернард Шоу. Ба, навіть, як сумнозвісний кореспондент „Нью-Йорк таймс” у Москві, пулітцерівський лауреат Уолтер Дюранті, взагалі заперечували існування голоду в Україні.
C творена завдяки зусиллям української діаспори комісія Конгресу США на чолі з Дж.Мейсом назвала Голодомор 1932-1933 рр. в Україні геноцидом.
Варто також відзначити встановлення пам'ятників/пам'ятних знаків жертвам голодоморів та політичних репресій в Україні у низці країн світу -Австралії, Австрії, Аргентині, Бельгії, Естонії, Казахстані, Канаді, Росії (Тюмень), у процесі встановлення - пам'ятні знаки на території Канади, США та Угорщини.
Запроваджено щорічне відзначення Дня пам”яті жертв голодоморів і політичних репресій, який цього року припадає на 26 листопада.
Виступаючи на пленарному засіданні високого рівня Генеральної Асамблеї ООН 15 вересня 2005 р., Президент України В. А. Ющенко заявив: „Шановні лідери сучасного світу, в наших силах запобігти злочинам проти людства і людяності. Я звертаюсь до вас від імені нації, яка втратила десять мільйонів людей через голодомор – геноцид, організований проти нашого народу. Тоді уряди багатьох країн відвели очі від нашої біди. Ми наполягаємо : світ має знати правду про всі злочини проти людства. Тільки таким чином ми всі будемо певні – байдужість більше ніколи не буде заохочувати злочинців”.4 листопада 2005 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ «Про вшанування жертв та постраждалих від голодоморів в Україні», в якому «здійснення конкретних, дієвих заходів для вшанування пам'яті жертв та підтримки осіб, які постраждали від голодоморів в Україні, виховання поваги до історичного минулого, до людей, які пережили трагічні сторінки в історії українського народу», визначаються як пріоритетні завдання центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Генеральне консульство України в Сучаві
Звернення
Президента України В.Ющенка до учасників церемонії вшанування пам 'яті жертв Голодомору 1932-33 років
м.Нью-Йорк
Трагедія Голодомору жива в пам'яті народу України, скільки б не минуло років і десятиліть. Змінилось уже не одне покоління на нашій землі, але жахіття 1932-1933 років досі в очах і душах тих, хто вижив, та їх нащадків.
Досі не вся правда про Голодомор відкрита для світу. Ми наполягаємо - міжнародна спільнота має назвати цей злочин справжньою назвою: геноцид, організований, щоб знищити наш народ.
Український народ вижив у тому лихолітті, попри людиноненависницьку діяльність тоталітарної машини, попри байдужість і замовчування навколишнього світу.
Ми втратили багато кращих гілок на дереві нашого роду. Але, переживши масовий терор, полум'я війни, Голодомор, Голокост, ми отримали стійке щеплення від нетерпимості і агресії. В Україні їм ніколи не буде місця.
Ми відчуваємо обов'язок не допустити в нинішньому столітті злочинів проти людства і людяності. Правда, пам'ять і небайдужість - запорука того, що жахи минулого не будуть повторені у майбутньому.
В Україні вшанування пам'яті жертв та підтримка людей, які постраждали від голодоморів, виховання поваги до історичного минулого та його свідків є пріоритетом для влади. Створюється Український інститут національної пам'яті, впорядковуються місця поховань, споруджуються меморіали. Невдовзі на схилах Дніпра у Києві буятиме калиновий гай як пам'ять про кожне село, що постраждало від Голодомору.
У дні Помаранчевої революції однією з найяскравіших подій була спільна молитва сотень тисяч людей на Майдані. Християни, іудеї, мусульмани молилися разом, кожен за своїм звичаєм. Але всі просили у Творця одного - свободи, справедливості і добра для своєї країни і всіх її громадян.
Вірю, що слова молитви у пам'ять жертв Голодомору, які лунатимуть у Нью-Йорку і в різних кінцях світу, додадуть миру й спокою душам невинно загиблих та надихнуть живих міцно зберігати історичну пам'ять і добиватися справедливості.
ДО РІЧНИЦІ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАЇНІ
Історики розпочинають символічний відлік нового століття з певної історичної події, яка ґрунтовно вплинула на подальший розвиток суспільства.
В Україні третє тисячоліття почалося з Помаранчевої революції, яка, за своєю суттю, була масовою акцією протесту громадян проти антидемократичного режиму . Дві третини українців вважають її найяскравішою політичною подією минулого року.
Основною причиною Помаранчевої революції стали відверте ігнорування права та зневага попереднього режиму до основних конституційних засад держави: вільне, демократичне волевиявлення та належність влади народу.
Фальсифікація результатів президентських виборів 2004 року в Україні заради узурпації державної влади спричинили справедливе обурення сотень тисяч громадян, які вийшли на майдани своїх міст, щоб захистити свої права.
Вийшовши на Майдан, народ України зміг протидіяти намаганням узурпувати владу і встановити авторитарний режим, продемонстрував своє право та здатність захищати свободу та демократію.
Після довгих років відсутності духовного лідера Україна отримала сильного демократичного Президента – Віктора Ющенка – глибоко віруючу людину з високими моральними принципами.
Завершення президентських виборів в Україні стало лише початком оздоровчих демократичних процесів, що мають привести до повного одужання та становлення зрілого механізму державної влади, стійкого до вірусів корупції, автократії, цензури, будь-яких порушень прав людини. Це початок упевненого руху до економічного процвітання, економічних гарантій та достойного життя кожного українця.
Помаранчева революція засвідчила приналежність України до європейської цивілізації – не географічно, а ціннісно, політично, духовно, ментально.
В Україні вже втретє цивілізовано відбулася передача влади демократично обраному президенту. Не призначеному кимось спадкоємцю, не шляхом кривавих зіткнень і насильства, а мирно, прозоро, демократично.
Демократія перемогла, хоч як важко не коштувала ця перемога українцям.
Вона стала можливою лише завдяки народженню в Україні справжнього громадянського суспільства, появі сильного середнього класу, незалежних політиків, журналістів, бізнесменів, чесних суддів, державних службовців і охоронців правопорядку.
Помаранчева революція відкрила нову сторінку в історії України. Вона суттєво позначилася на розвитку політичних процесів в Європі. Майдан став символом свободи, боротьби за справедливість і мирної перемоги народу над насильством і фальсифікаціями. Початок XXI століття став помаранчевою епохою.
Відповідно змінилася й зовнішня політика України. Словесні запевнення щодо європейського та євроатлантичного вибору замінилися наполегливими прагматичними зовнішньополітичними діями, які базуються на внутрішніх політичних перетвореннях та соціально-економічних реформах, що проводяться в Україні.
Важливим кроком у цьому напрямку стало схвалення Україною і ЄС Плану дій в Брюсселі 21 лютого 2005 року. Імплементація його положень розрахована на три роки і дає Україні структурований механізм практичної взаємодії з ЄС у першу чергу в соціально-економічній сфері.
Серед конкретних позитивних зрушень, які очікуються вже найближчим часом, є надання Європейським Союзом Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.
Україна впевнено рухається в напрямку набуття членства в НАТО , розпочавши Інтенсифікований діалог з Альянсом. Заявлені Президентом України в лютому 2005р. в Брюсселі від імені держави наміри приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО набули реальних форм і консенсусного підходу і в Україні, і в НАТО.
В контексті Європейської та Євроатлантичної інтеграції розвиваються відносини з Росією , які зазнали цього року якісної перебудови. Розвиток відносин стратегічного партнерства з РФ є невід'ємною складовою євроінтеграційної політики України .
Останні місяці засвідчили стратегічний рівень розвитку відносин України із США .
Головним інструментом реалізації комплексу завдань у регіональній політиці є організація ГУАМ, к раїни якої налаштовані на утвердження нової – європейської – ідентичності регіону.
Окремим напрямком діяльності України в рамках ГУАМ стала участь у врегулюванні т.зв. „заморожених конфліктів”, перш за все придністровського . На Кишинівському саміті ГУАМ, який відбувся 22 квітня 2005 р., Президент України В.Ющенко виступив з ініціативами стосовно врегулювання придністровського конфлікту. Україна налаштована на реалізацію зазначених ініціатив і закликає усі причетні сторони до результативного співробітництва, спрямованого на встановлення миру і стабільності в регіоні.
Віддана демократичним ідеалам та цінностям, Україна розглядає їх поширення у світі як запоруку стабільності та сталого розвитку. Саме з цією метою Президентами України та Грузії було проголошення ідеї „Демократичного вибору”. Символічно, що ця ідея знайде свою реалізацію саме в річницю Помаранчевої революції, коли у Києві (2 грудня 2005 р.) буде проведено установчий форум регіональної Спільноти Демократичного Вибору .
Ключовою відмінністю нової зовнішньої політики України є те, що вона стала передбачуваною, послідовною і відкритою. Яскравим свідченням цьому стали після Помаранчевої революції позитивні зміни у розвитку українсько-румунських відносин. Участь Президента Румунії Траяна Бесеску в інавгурації новообраного Президента України Віктора Ющенка, його перший офіційний візит у квітні цього року до Румунії засвідчили обопільну політичну волю керівників двох держав до прагматичного розвитку дійсно добросусідських відносин між двома країнами.
Генеральне консульство України в Сучаві
Минає 19-й рік з дня аварії на Чорнобильській АЕС, який увійшов в історію розвитку нашої цивілізації сумною і трагічною датою, пов'язаною з розвитком науково-технічного прогресу у ХХ-му столітті. Такої техногенно-екологічної катастрофи людство ще не знало. Епіцентром ядерної аварії стала багатостраждальна українська земля. Ліквідація наслідків катастрофи змусила державні органи України залучати значні зусилля та кошти, проте коло пов'язаних з нею невідкладних проблем залишається і зараз надзвичайно широким.
Незважаючи на економічну скруту, держава не забуває про свій обов'язок перед людьми, які зазнали згубної дії радіації. Протягом останніх 12 років Україна самостійно фінансує витрати на подолання наслідків аварії. Питома вага витрат на ці цілі становить від 5 до 7 відсотків загальних видатків Державного бюджету України. Витрати на ліквідацію наслідків аварії за 1991-2004 роки становлять близько 6,5 мільярдів доларів США.
Якщо у перші дні після аварії головні проблеми були обумовлені необхідністю приборкати ядерну стихію та запобігти переопроміненню населення України, то зараз уже можна з упевненістю сказати, що радіаційна обстановка в Україні стабілізувалася і надійно контролюється моніторинговими системами Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства охорони здоров'я, Міністерства аграрної політики та радіологічними підрозділами різних установ та організацій.
Досвід застосування вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", інших відповідних підзаконних актів показує, що стратегічні завдання з соціального захисту постраждалих громадян визначено правильно. Під захист взято безпосередніх учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, найбільш уразливі верстви населення - дітей та інвалідів, мешканців населених пунктів, що розташовані на територіях з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення.
Загалом за період з 1990 року в нормативно-правовому полі з питань Чорнобильської катастрофи було розміщено близько 800 документів, які дозволяють регулювати різні аспекти життєдіяльності громадян України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою.
Головним координатором діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вирішенні різних проблем комплексного захисту постраждалого населення та територій, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з цих питань на державному і місцевому рівнях, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій як головний розпорядник коштів за багатьма бюджетними „чорнобильськими” програмами.
В цілому у державі намітилась позитивна тенденція щодо скорочення заборгованості з виплати компенсацій, надання пільг та допомог „чорнобильцям”, за 2004 рік її зменшено з 422,8 до 67,4 млн. гривень. З початку нинішнього року розпочато перехід на нову систему здійснення соціальних виплат постраждалим громадянам безпосередньо через органи соціального захисту населення. Створюється Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають на пільги, що дозволить налагодити чіткий облік пільгових категорій громадян, у тому числі „чорнобильців" та забезпечити адресне фінансування компенсаційних виплат та надання пільг і допомог.
Реалізується пенсійне забезпечення осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який набув чинності з 1 січня 2004 року, зокрема, збережено норми щодо більш раннього виходу на пенсію особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, від 2 до 13 років понад передбачений законодавством вік. Цією пільгою скористалися близько 190 тис. осіб, і її загальна вартість у 2005 році становитиме понад 684 млн. гривень.
Стосовно інвалідів з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, інвалідність яких пов'язана з її наслідками, то мінімальні розміри пенсій зазначеній категорії осіб були збільшені з 01.09.2004 року на 12 відсотків.
Уряд своєчасно і в повному обсязі фінансує програму соціального захисту непрацюючих пенсіонерів, вивільнених у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС. На ці цілі в Державному бюджеті України передбачається близько 5 млн. гривень.
Розміри щомісячних доплат до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які на 15 грудня 2000 року перебували в трудових відносинах з Чорнобильською АЕС на постійній основі і були вивільнені у зв'язку із закриттям Чорнобильської АЕС, становлять від 142,35 гривень на місяць (50 відсотків прожиткового мінімуму) до 569,38 гривень на місяць (максимальний розмір щомісячної доплати).
Нині Урядом опрацьовується питання щодо підвищень усіх надбавок і підвищень до пенсій, у тому числі передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Здійснюються заходи щодо поліпшення умов проживання громадян на радіоактивно забруднених територіях і в місцях компактного переселення. За 19 років, що минули після аварії на Чорнобильській АЕС, евакуйовано та переселено понад 164,7 тис. осіб у 213 населених пункти. За ці роки введено в дію близько 29 тисяч житлових приміщень загальною площею 2 млн. 171 тис.кв.м., дошкільних дитячих закладів на 11 тис. 155 місць, шкіл на майже 50 тис. учнівських місць, лікарень на 4 тис. 670 ліжок, поліклінік на 10 тис. 635 відвідувань за зміну, задіяно 707 км газопроводів-відводів та 6 тис. 317 км газових мереж, газифіковано 41 тис.931 квартир та житлових будинків садибного типу, побудовано 2 тис. 665 км водопровідних, 49 км каналізаційних, 170 км теплових та 5 тис. 245 км електричних мереж, відновлено і побудовано 1 тис. 195 км доріг та ряд інших об'єктів.
Головною метою та основним завданням Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є збереження та відновлення здоров'я населення. Для постраждалих осіб організовано щорічне медичне обстеження, санаторно-курортне лікування, створено центри для обстеження, лікування, соціально-психологічної реабілітації та профорієнтації.
Під наглядом у медичних закладах системи МОЗ протягом 2004 року знаходилось понад 2 млн. 318,3 тис. осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у т.ч. 451,8 тис. дітей.
Протягом останніх трьох років обсяги охоплення постраждалих громадян медичними оглядами залишаються стабільними - 94,1 - 98,3 відсотка. Обсяги охоплення учасників ліквідації вищі - 97,8%. Під час проведення спецдиспансеризації найбільша увага приділяється дітям, які загалом охоплюються оглядами на рівні 98 - 99 відсотків.
Для забезпечення надання медичної допомоги постраждалим задіяно всю мережу медичних закладів, від районних поліклінік до клінік науково-дослідних інститутів. Розгорнуто 13 спеціалізованих диспансерів, центрів, лікарень. Амбулаторним лікуванням охоплено 92,4% "ліквідаторів", 93,9% - евакуйованих, 88,7% - осіб, які проживають на радіаційне забруднених територіях, 88,7% - дітей. Залишається стабільним охоплення постраждалих обстеженнями та лікуванням в умовах стаціонару. Ліквідатори забезпечені стаціонарним лікуванням на 30,4-30,9%, на 20% - евакуйовані та на 22,3% - проживаючі на забрудненій території. Серед потерпілих дітей із року в рік зростає охоплення їх зазначеним видом лікування, який становить понад 15,5 відсотка.
Важливим медико-соціальним заходом збереження та відновлення здоров'я постраждалого населення є оздоровлення. За рахунок коштів держбюджету у 2004 році оздоровлено 132 тис. 929 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Серед них 24 тис. 155 дорослих та 108 тис. 774 дитини. За рахунок коштів місцевих бюджетів додатково оздоровлено 64 тис. 978 осіб. Серед них 7 тис. 947 - дорослих та 57 тис. 31 дитина.
Одним із засобів профілактики нервово-психічних розладів серед постраждалого населення є служба соціально-психологічної реабілітації та інформування громадськості. Для надання соціально-психологічної допомоги постраждалому населенню в Київській та Житомирській областях, які є найбільш постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи, створено і діють п'ять Центрів соціально-психологічної реабілітації населення та його інформування з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.
За результатами опитувань виявлено значне покращання соціально-психологічного клімату у громадах, де проводиться робота. Підвищилась активність населення, їх ініціативність та самостійність у вирішенні соціально-економічних та соціокультурних проблем. Населення включилося до розробки програм регіонального розвитку на рівнях від конкретного населеного пункту до районного.
Разом з тим, чим більший проміжок часу віддаляє нас від дня аварії, тим гостріше відчуваються її „медичні" наслідки. З року в рік зростають захворюваність та смертність серед постраждалих громадян, особливо ліквідаторів наслідків аварії, кількість уроджених вад розвитку потерпілих дітей. Постійно зростає інвалідність серед „чорнобильців", яка з 1996 року збільшилась у 1,8 раза і чисельність інвалідів на цей час становить понад 105 тисяч осіб. З огляду на це передбачається значно збільшити обсяги фінансування заходів з медичного захисту постраждалих, їх оздоровлення, повноцінного харчування за рахунок зростання асигнувань за відповідними бюджетними програмами. Законом України „Про Державний бюджет України на 2005 рік” видатки за бюджетною програмою „Пільги на медичне обслуговування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” збільшено порівняно з 2004 роком в 1,16 раза, що становить 70871 тис.грн.
Слід особливо підкреслити, що Україна, на жаль, залишилася практично наодинці у вирішенні надзвичайно складних питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, яка, без перебільшення, є проблемою планетарного масштабу.
Як відомо, підписуючи у 1995 році Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядами країн „Великої сімки” і Комісією Європейського Співтовариства щодо закриття Чорнобильської АЕС (Оттавський меморандум), Україна та „Велика сімка” дійшли згоди щодо реалізації Всеохоплюючої програми співробітництва для підтримки рішення стосовно закриття ЧАЕС до 2000 р.
Україна виконала свої зобов'язання за Оттавським меморандумом і закрила у 2000 р. Чорнобильську АЕС без наявності проекту зняття її з експлуатації та спеціального фонду, з якого б фінансувалися відповідні заходи. У відповідь сторони Оттавського меморандуму визнали, що остаточне закриття Чорнобильської станції матиме негативні економічні наслідки для України та погодились профінансувати проекти, які безпосередньо спрямовані на закриття ЧАЕС, за рахунок міжнародних грантів. В дійсності ж Україна змушена головним чином за власний кошт підтримувати інфраструктуру виведення ЧАЕС з експлуатації, що, у свою чергу, вимагає непередбачуваних витрат з бюджету країни.
Негативні економічні наслідки виведення ЧАЕС з експлуатації спричинені не лише великими обсягами фінансування відповідних робіт на майданчику ЧАЕС, але й тривалістю і багатоаспектністю самого процесу, адже він передбачає вжиття низки взаємопов'язаних заходів, без яких недіюча ЧАЕС може перетворитися на неконтрольований небезпечний об'єкт.
Україна сподівається, що до цих гострих проблем уже ближчим часом буде прикуто предметну увагу світової громадськості, зокрема в рамках Міжнародної конференції Чорнобильського форуму МАГАТЕ, запланованої на 13-16 вересня 2005 року.
Генеральне консульство України в Сучаві
Україна: протидія торгівлі людьми
Торгівля людьми – одна з найскладніших проблем, що давно вийшла за межі окремих держав і посідає одне з провідних місць у сфері міжнародної злочинності. Згідно з даними ООН за рівнем прибутків (від 8 до 12 млрд.дол. США щорічно) цей злочинний бізнес перебуває на третьому місці після торгівлі наркотиками і зброєю.
Україна є однією з небагатьох держав, які прийняли закони про кримінальну відповідальність за здійснення зазначеного злочину. В українському законодавстві кримінально-правове визначення „торгівлі людьми” тлумачиться як відкрите чи таємне заволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою чи без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу або іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання в збройних конфліктах та експлуатації її праці.
В Україні затверджена і реалізується Комплексна програма протидії торгівлі людьми на 2002-2005 роки, яка передбачає комплексне розв'язання проблеми: запобігання вивезенню жінок за кордон для експлуатації в індустрії сексуальних послуг, дітей для всиновлення та людей для використання у якості донорів органів, повернення жертв торгівлі людьми, їхня реабілітація, захист та реінтеграція в суспільство, переслідування торговців людьми.
Необхідних заходів у сфері запобігання торгівлі людьми, забезпечення дієвого захисту жінок-громадян України, які виїхали за кордон з метою навчання, працевлаштування тощо та потрапили у тенета сексуальної експлуатації, в межах своєї компетенції вживають Міністерство закордонних справ України, закордонні дипломатичні та консульські установи України.
Генеральне консульство України в Сучаві в рамках виконання вищезгаданої програми у цій сфері співпрацює з компетентними органами повітів консульського округу, під час яких повідомляє про відповідні заходи, що здійснюються Україною, використовує наявну національну правову базу країни перебування для подальшого ознайомлення з нею українських громадян, зокрема під час особистого прийому громадян України консульськими особами (у тому числі й по телефону), виїзних консульських обслуговувань тощо.
Консульська установа, у разі порушення прав українських громадян, готова невідкладно реагувати на це з використанням усього інструментарію міжнародного права, забезпечити виконання заходів щодо запобігання торгівлі людьми, здійснення моніторингу щодо встановлення причин та шляхів виїзду і вивезення жінок за кордон, надання всебічної допомоги таким особам для їх найскорішого повернення в Україну.
Україна. Тринадцять років незалежності
24 серпня 2004 року Україна відзначає тринадцяту річницю своєї незалежності. За минулі роки невід'ємними ознаками державотворчих процесів в Україні стали відсутність міжетнічних і міжнаціональних конфліктів, незворотність демократичних перетворень, активне реформування економічного, політичного та суспільного життя, консолідація суспільства навколо європейської моделі розвитку держави.
Новий етап внутрішньодержавних реформ в Україні має на меті забезпечити глибокі системні перетворення у житті країни, які б відповідали стандартам демократичної правової держави із соціально орієнтованою ринковою економікою.
Внутрішній розвиток України
Приріст реального ВВП за січень-червень 2004 року досяг рекордної позначки і склав 12,7% (торік – 9,2%), обсяг промислового виробництва збільшився на 15,9%.
За п'ять місяців 2004 р. експорт товарів збільшився на 51,3% порівняно з відповідним періодом минулого року, імпорт – на 32,5 %. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало понад 2 млрд. дол. (у 2003 р. за аналогічний період – близько 409 млн. дол.).
Протягом останнього року в Україні досягнуто значного прогресу у проведенні податкової та пенсійної реформи, відновлено приватизацію великих підприємств і удосконалено законодавство щодо регулювання операцій із землею і кредитування. Встановлено єдину ставку прибуткового податку з громадян на рівні 13%, зменшено ставку податку на прибуток підприємств.
В результаті соціально-орієнтованої політики Уряду протягом січня-травня ц.р. вдалося досягти збільшення номінальних доходів населення на 19,7%, реальної заробітної плати - на 26,7%.
Конструктивний діалог України з міжнародними фінансовими інституціями, виконання графіку платежів за зовнішнім державним боргом, а також значний потенціал подальшого економічного зростання вплинули на підвищення кредитного рейтингу нашої країни в оцінці провідних міжнародних рейтингових агентств.
Україна повністю виконала вимоги FATF щодо боротьби з відмиванням “брудних” грошей і вже в лютому ц.р. була виключена з „чорного списку” цієї організації.
Значною мірою економічні успіхи держави стали можливими завдяки формуванню Уряду України на коаліційній основі та його підтримці з боку парламентської більшості. Сьогодні в державі активно обговорюється можливість проведення започаткованої Президентом України конституційної реформи, яка б закріпила відповідальність парламенту за формування і діяльність Уряду.
Зовнішня політика України
Протягом останніх років в Україні створено необхідні механізми для здійснення усього комплексу внутрішньо- та зовнішньополітичних заходів, які наближатимуть Україну до інтеграції в Європейський Союз та НАТО. Курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію базується на чіткому усвідомленні національних інтересів України і є адекватним реаліям розвитку нашої держави.
В ході чергового саміту Україна-ЄС, який відбувся у липні 2004 р. у Гаазі, було домовлено про продовження дискусії навколо вироблення Плану дій Україна-ЄС. Цей документ, на переконання української сторони та партнерів у ЄС, повинен будуватися на основі принципів спільності, диференціації та доданої вартості. Україною було підтверджено зацікавленість у прийнятті такого плану, який визначатиме конкретні кроки сторін, міститиме чіткі завдання і зобов'язання, буде спрямований на досягнення реальних позитивних досягнень для українських громадян і зможе якісно покращити відносини між Україною та ЄС.
У ході саміту Комісії Україна-НАТО у Стамбулі було підтверджено стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами НАТО курсу України на інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки, визнано суттєвий прогрес в імплементації Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів, підкреслено намір до подальшого прагматичного співробітництва.
Україна зайняла відповідальну позицію щодо „іракського” питання та участі у стабілізаційних силах в Іраку і його відбудові. З вересня минулого року український миротворчий контингент у складі близько 1800 військовослужбовців виконує свою місію в іракській провінції Васіт, забезпечує безпеку у цій частині країни, надає гуманітарну допомогу населенню, активно долучається до відновлення інфраструктури.
Україна і надалі залишається однією з найбільш активних країн у справі збереження миру та безпеки в гарячих точках планети: на сьогодні понад 1400 миротворців представляють Україну в 9 миротворчих операціях ООН.
Протягом останнього року досягнуто прогресу щодо завершення договірно-правового оформлення державного кордону України. Підписано та ратифіковано українсько-російські Договір про українсько-російський державний кордон та Договір про співробітництво у використанні Азовського моря та Керченської протоки. Завершено тривалий переговорний процес та підписано Договір щодо українсько-румунського державного кордону, забезпечено перехід до нового етапу роботи над підготовкою угоди про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України та Румунії у Чорному морі.
Україна поступово і впевнено просувається на шляху вступу до Світової організації торгівлі: загалом на сьогодні Україною підписано 24 двосторонні протоколи з країнами-членами СОТ.
Внеском України у міжнародні зусилля зі збереження довкілля стала ратифікація Верховною Радою України у лютому Кіотського протоколу.
Глобальні зміни в архітектурі загальноєвропейського співробітництва, пов'язані, зокрема, із розширенням ЄС та НАТО, вимагають від України активізації її зовнішньої політики, прагматичного відстоювання своїх національних інтересів на міжнародній арені.
Україна і надалі продовжуватиме надавати пріоритетного значення європейській та євроатлантичній інтеграції, інтеграції у світову економіку та посиленню своїх позицій на зовнішніх ринках, зміцненню регіональної стабільності, розвитку двосторонніх стосунків із сусідніми країнами та стратегічними партнерами.
Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.
Одним з пріоритетних напрямків зовнішньої політики України є розвиток дружніх відносин з сусідніми країнами, зокрема з Румунією. Інтерес України щодо розвитку двостороннього конструктивного співробітництва з Румунією пов'язаний з існуванням спільного кордону, співпадінням інтересів двох держав стосовно європейської та євроатлантичної інтеграції, великими потенційними можливостями економічної та торгівельної співпраці, а також проживанням у двох країнах національних меншин, української - в Румунії та румунської - в Україні.
Договірно-правова база українсько-румунських відносин охоплює понад 40 договорів, угод та конвенцій, які врегульовують двосторонні та багатосторонні зв'язки між Україною та Румунією у політичній, торгово- економічній, культурній, науковій, гуманітарній та інших галузях співробітництва.
Серед важливих політичних та юридичних складових двосторонніх відносин слід відзначити, у першу чергу, Договір про відносини добросусідства та співробітництва між Україною та Румунією, укладений 2 червня 1997 р., який є основою їх юридичної бази подальшого розвитку двостороннього співробітництва.
Іншою історичною подією у сучасних відносинах між двома країнами стало підписання Договору між Україною та Румунією про режим державного українсько-румунського кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань. Зазначений вище документ, був підписаний 17 червня 2003 р. у м.Чернівці Президентами України та Румунії та базується на нормах сучасного міжнародного права, відповідає інтересам двох держав і народів.
В контексті втілення в життя вищезазначених двосторонніх документів, важливу роль відіграє транскордонне співробітництво між Україною та Румунією, до розширення якого Генеральне консульство України в Сучаві доклало конкретні зусилля, зокрема щодо зміцнення двосторонніх відносин. За сприяння та допомоги української консульської дипломатичної установи було здійснено підписання ряду рамкових угод про торговельно-економічне, науково-технічне і культурне співробітництво між областями України та повітами Румунії, таких як: повіт Васлуй та Івано-Франківська область; повіт Ботошань та Тернопільська область; повіт Нямц та Хмельницька область; повіт Сучава та Івано-Франківська область; м.Чернівці та м.Сучава; м.Коломия (Івано-Франківська область) та м.Редеуць (повіт Сучава); м.Заліщики (Тернопільска область) та м.Сірет (повіт Сучава).
За сприяння Генконсульства України було започатковано розвиток співробітництва між окремими регіональними Торгово-промисловими палатами двох сусідніх країн. Зокрема, були підписані документи щодо співробітництва між ТПП м.Клуж Напока та м.Київ. 15 травня 2004 р. було підписано Протокол про співробітництво між ТПП Івано-Франківської області та повіту Сучава.
Також, Генеральне консульство України в Сучаві, у попередні роки та у 2004 р., доклало конкретних зусиль щодо сприяння прагматичному розвитку Єврорегіону „Верхній Прут”, як моделі транскордонного співробітництва за європейськими стандартами.
І надалі Україна розвиватиме відносини добросусідства з Румунією, насамперед з допомогою своїх дипломатичних та консульських представництв як на двосторонньому рівні, так і в рамках міжнародних та регіональних структур.